Першими просторовими конструкціями із застосуванням деревини були тонкостінні склепіння. Конструкція являє собою кілька перехресних суцільних і розріджених настилів, з’єднаних в одне ціле цвяхами. Внаслідок цього пороки деревини, перенапруження або навіть руйнування окремих елементів не тягнуть за собою руйнування всієї конструкції і викликають лише перерозподіл зусиль в сусідніх елементах зводу. Крім того, перевагами даних конструкцій є те, що деревина одночасно використовується в конструкції не тільки як конструкційний матеріал, але і як теплоізоляційний матеріал в зв’язку з малою теплопровідністю деревини поперек волокон. Такі рішення просторових дощатих конструкцій на піддатливих цвяхових з’єднаннях відповідали не тільки потребам, а й можливостям будівництва. Вони забезпечували необхідні темпи і економічність будівництва, були прості у виробництві і надійні в експлуатації. Надалі, проте, виявилася обмеженість області застосування цих конструкцій через малі прольотів споруди. Зі збільшенням прольоту виникла проблема стійкості, особливо при наявності зосереджених або односторонніх навантажень. Рішення проблеми стійкості тонкостінного зводу було запропоновано і реалізовано В.Г. Шуховим при будівництві виставкових павільйонів прольотом від 12 до 20 м в Нижньому Новгороді. Стійкість зводу забезпечувалася похилими тяжами, а розпір сприймався затягуванням. Однак більш радикальне рішення полягає в збільшенні товщини зводу. Тому цілком природним було створення кружальносетчатих склепінь, в яких висота конструкції забезпечувалася використанням дощок по ширині. Для реалізації цього принципово нового рішення були використані уніфіковані короткі елементи – косяки, з’єднані між собою в двох пересічних напрямах з використанням болтів. Верхні межі косяків обпилюють по радіусу кривизни, відповідного радіусу звід, що дозволяло укладати по ним дощатий настил. Розпір сприймався або затяжками, або стінами з контрфорсами.
Однак складність виготовлення і високі трудовитрати обмежували застосування цих конструкцій. І з розвитком індустрії клеєних конструкцій з’явилися нові конструктивні рішення склепінь. Для невеликих прольотів це вирішується шляхом клейового з’єднання фанерних обшивок до внутрішніх і зовнішніх гранях гнутоклеєних ребер склепіння, з заповненням порожнини утеплювачем з негорючих матеріалів – клеефанерной звід. Як приклад можна привести збірний клеефанерной звід для транспортних галерей складів мінеральних добрив, розроблений проектним інститутом Горгорхімпроект і ЦНІЇСЬК ім. Кучеренко. Звід складається з двох шкаралуп, з’єднаних між собою в конику. Шкаралупа складається з гнутоклеєних ребер, прогонів, що підкріплюють обшивку з водостійкої фанери. Між обшивками покладений у4теплітель з мінераловатних плит. Недоліками цих конструкцій є труднощі з транспортуванням шкаралуп через значні габарити. Зі збільшенням прольоту таке рішення через значну товщини зводу, стає економічно недоцільним внаслідок перевитрати утеплювача. У цьому випадку необхідна висота створюється гнутоклеєних ребрами, а захисна конструкція закріплюється на верхній межі ребер. Звідси і назва – ребристі склепіння.
© Арленінов «Конструкції з дерева і пластмас»
